Гліб Бабіч про розслідування Bellingcat

Перша, і далеко не повна частина розслідування Bellingcat розставила багато крапок над «І». Висновки – більш ніж сумні. А питання до влади потребують негайної відповіді. І сумнівів у тому, що найближчим оточенням президента Зеленського (з його участю, або за його прикриттям) скоєно найтяжчий злочин – практично немає.

Спеціальна операція, ретельно підготовлена та реалізована нашими спецслужбами ще з 2018 року – безпрецедентна, та варта того, щоб увійти до світових профільних підручників розвідки. Вона дозволила навіть на попередньому етапі підібрати значний «пул» бойовиків, які могли дати унікальні, переконливі та комплексні докази активного ведення війни Росією проти нашої держави.

І це могло мати величезні та позитивні наслідки для України. Тому що факт російської агресії став би остаточно та незаперечно доведеним. І будь-які заяви Росії про те, що «їх там немає» – остаточно стали б юридично нікчемними. І нашим західним партнерам довелося б остаточно, безповоротно, і головне офіційно визнати факт ведення росією війни в центрі Європи. Без знижок. Без сумнівів. Як незаперечний юридичний факт. І наслідки для нашого ворога були б величезними. І санкції, і тиск і допомога нам могли перейти на зовсім інший рівень. І саме це, а не спроби «зазирнути у очі путіну», могло наблизити закінчення війни.

А тепер, власне, питання:
Чому президент Зеленський та його офіс спробували не просто «спростувати» операцію, а й максимально принизити та дискредитувати її?
Чому, коли керівництво розвідки прийшло брати санкцію на фінальну стадію операції – верховний головнокомандувач не зміг з ними зустрітися? Що могло бути важливіше? Президент репетирував погляд у вічі путіна?

Чому спілкування з розвідниками вів голова Офісу Президента Єрмак? Чи має голова новоствореного та малозрозумілого формування «офіс президента» право на допуск до інформації такого рівня таємності? За яким законом та нормативними документами? Як могла особа, що не має ані відношення до такого рівня питань, ані прав до їх вирішування – робити якісь дії, або давати якісь розпорядження по спецоперації?

Хто ще з «офісу президента» та інших «наближених осіб» і з яким рівнем допуску до державної таємниці отримали доступ до цієї інформації? Хто ще «приймав рішення» та «давав вказівки»?

Чому професіоналів, які реалізували операцію такого рівня (включно з головою ГУР Бурбою, та заступником голови СБУ Баранецьким) було усунуто і навіть звільнено? Хто і з якою метою приймав рішення завдати такого удару по боєздатності нашої розвідки?

Чому президент Зеленський та голова його офісу Єрмак багаторазово і навмисно вводили в оману громадян України щодо існування такої операції. А також – її підготовки та проведення? А також за наслідками її зриву?

Чому ТСК, сформована в основному зі «Слуг Народу» і регіоналів, замість розслідування фактів, раз-по-раз повторювала брехню офісу президента, і «розпорошувала» увагу до розслідування конкретних фактів – загальними домислами щодо Іловайська і Дебальцевого, що не мають відношення до справи? Хто керував відвертанням уваги від основного питання?

А тепер головне. Свого часу Зеленський відкрито зізнався, що повідомив інформацію про «вагнерівців» Олександру Лукашенко ще до їхнього арешту – на етапі їхнього «заїзду» до Білорусі.
Так що ж таке сказав Володимир Олександрович Олександру Григоровичу? Та так, що той впав в істерику з приводу «російської спецоперації проти Лукашенка?» Після чого негайно заарештував бойовиків, в наслідок чого спецоперація наших спецслужб припинила своє існування?
Чи розуміє Зеленський, що у світлі опублікованих Bellingcat фактів – це і є безпосередні дії щодо зриву спецоперації спецслужб України, яка мала величезне державне значення?

Не важливо, якими були мотиви – спроба «задобрити» путіна, або не дозволити зірвати старт доктрини «просто перестати стріляти» і зіпсувати образ «миротворця». Або (не дай Боже) безпосереднє виконання вимог ворога. Нехай із цим розбирається слідство.

Головне – ми маємо всі ознаки злочину, які підпадають під дію статті 111 КК України – державна зрада. А злочин, за будь якими мотивами – є злочином.
А ось чи зробив це сам Зеленський, чи прикривав брехнею свій «офіс» – це вже теж робота слідчих щодо визначення складу злочинної групи.
І те, що потрібно зараз і терміново – розслідування на найвищому рівні. Тобто – створення незаангажованої ТСК, яка розслідуватиме не «все на світі» – а саме факт скоєння злочину найвищими посадовими особами за ст. 111 ККУ.
Тому що держава, яку очолюють зрадники – рано чи пізно загине.
І ми, суспільство – змусимо навіть узурповану владу діяти за законом. І відповідати за законом.
Поки не пізно.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*